Ми, безумовно, їх любимо. Будь-якими — примхливими і злими, ніжними і веселими, смішними і сумними. Це наші клітини, що з’єдналися для того, щоб ми тривали в них. Це наші відображення, оголюють наші недоліки і підкреслюють достоїнства. Але наша любов — не все, що дитина від нас отримує. Частенько буває так, що він неправильно щось робить, дістає питаннями і плутається під ногами в найвідповідальніший момент, і ніяк не хоче розуміти, де і як треба себе вести, що робити, чого не робити, порушуючи цілий кодекс правил, за якими живе наше суспільство. В серцях чого тільки не випалиш. І ми каємося, і пояснюємо йому в стотисячний раз, як треба. Але є речі, яких не потрібно робити ніколи, тому що ніяке наше каяття не здатне потім цю образу перемогти. Він простить і обійме, він знову притулиться мокрою щокою, але десь всередині у нього вже з’явиться крихітна і поки невловима тріщинка в його райдужному світі, де діти ще вірять, люблять і довіряють. Один психолог сказав: «При кожній нагоді — беріть свою дитину за руку! Пройде зовсім небагато часу, і він зовсім перестане протягувати вам свою долоньку! ». Ми дуже сильно ображаємо наших дітей, коли:
1. НЕ РОЗУМІЄМО!
Років в 13 я закохалася. Женька був відмінником — самовдоволеним і підлим. Але мені здавалося, що він — ідеал. Однак ідеал зовсім не звертав на мене жодної уваги, і я плакала. А мама, намагаючись мене утішити, несла повну нісенітницю: «Та ти що! Це так несерйозно. Через рік все пройде! »А мені зовсім не хотілося, щоб мій стан закоханості проходив. Потім я побачила цю ж картинку у фільмі «Вам і не снилося»: — Мама, я люблю Катю! — Ой, не сміши. Таких Кать у тебе буде мільйон! .. — І
чому ви, батьки, все заздалегідь за нас знаєте?
2. НЕ ПІДТРИМУЄМО!
Маленький Карузо прибіг зі школи в сльозах: «Мама! Учитель співу сказав, що у мене голос — наче вітер в трубі завиває! ». «Ну, що ти, синку! Не слухай нікого. Ти співаєш як найпрекрасніший соловей в світі. Я це точно знаю! »Страшно подумати, що світ міг би ніколи не почути великого тенора, якби не ця мудра жінка. Постійно говоріть своїм дітям: «Ти можеш! Ти з цим впораєшся! »- Це дуже окрилює.
3.Порівнюємо з іншими дітьми.
«Подивися, яка Анечка — чистенька і акуратна. Не те, що ти — порося! »Здається, знайомо? Одного не можу зрозуміти: чого хочуть домогтися матусі, вимовляючи ці слова? Крім ненависті до Анечки тут важко викликати інші емоції …
4. Насміхатися!
Ми з маленькою сестричкою зайшли з магазин. Сестрі було 3 роки, її обличчя було розфарбоване плямами зеленки: підхопила вітрянку. Продавщиці, яким було нічим себе зайняти, розвернулисяв нашу сторону і захихикали: «Ой, яка красуня до нас прийшла! Ви тільки подивіться! »Мені в голову прийшла тільки одна думка: де б поблизу узяти автомат і розстріляти їх? ..
5. ображати словами і вчинками.
У 8-му класі я вважала себе цілком дорослою і самостійною дівчиною. Одного разу ми засиділися з татом над геометрією, яку мій мозок геть відмовлявся розуміти. І тоді тато в емоціях ляснув мене … по попі! Це було не стільки боляче, скільки неймовірно образливо! Я довго з ним не розмовляла. А він не міг зрозуміти, що вже так сильно мене зачепило …
6. Кричати і виходити з себе
Пам’ятаю в пологовому будинку моя сусідка, змучена пхиканням свого малюка, схопила його і почала трясти і кричати: «Якого біса тобі ще треба?» Ніколи не забуду величезні, сині, повні жаху очі малюка, який не розумів, що відбувається. Здається, їй самій потім було дуже соромно …
7. ігноруючи!
І, повірте, це найстрашніше. Японський вчений продемонстрував всьому світу досвід з рослинами. Три однакових зернятка були посаджені в три баночки. Щоранку, проходячи повз першої банки, учений вітався з росточком і говорив йому ласкаві слова. Перед другою банкою він кричав і обзивав рослину образливими словами. Третій паросток він просто ігнорував: не дивлячись, проходив повз. Неважко здогадатися, що сталося з паростками через місяць. Перший колосився соковитим зеленим кольором у всю ширину підвіконня. Другий зовсім висох. А третій — загнив! Діти теж подібні зеленим паросткам: батьки з роками пожинають лише те, що виростили самі! А тепер відведіть погляд від монітора і уявіть вашого малюка. Ось він стискає пухкі кулачки, смішно морщить ніс і посміхається у всю ширину свого беззубого рота. І у відповідь у ваших грудях розвертається щось велике і ніжне. Цей малюк любить вас безумовно: у будь-якому настрої, з будь-якими подарунками, просто тому, що ви — його мама або тато! І за одну цю посмішку ви віддасте все на світі! Пам’ятайте про це якомога частіше і любіть своїх дітей!
а почему ни где не пишут как справляться с воспитателем в саду, которая приводит в страх всю свою группу детей, они все плачут постоянно и бояться идти в сад когда ее смена???